Інвалідність дітей з хронічними соматичними захворюваннями в Україні .

13.09.2015

Журнал «Здоров’я дитини» 3(18) 2009
Повернутися до номеру
Інвалідність дітей з хронічними соматичними захворюваннями в Україні
Автори: Коренев Н.М. Толмачова Ц. Р. Богмат Л. Ф. Коломієць А. М. ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України», р. Харків
Версія для друку

Резюме / Abstract

Дитяча інвалідність, є актуальною проблемою сучасного суспільства. В Україні з 1992 року показники інвалідності розробляються окремо для дитячого та дорослого населення. Хронічні соматичні захворювання мають значну питому вагу в структурі інвалідності серед осіб молодого працездатного віку. Різні порушення і обмеження життєдіяльності у 7930 дітей пов’язані із захворюваннями кістково-м’язової системи та сполучної тканини, у 6128 — органів дихання, 3039 — сечостатевої системи, 1775 — органів травлення і у 1508 — із захворюваннями органів кровообігу. Сім’ї, що мають дітей-інвалідів, відчувають поєднане вплив негативних факторів медико-демографічного, психологічного і соціально-гігієнічного характеру. Для дітей-інвалідів розроблено диференційовані програми реабілітації. Профілактика дитячої інвалідності повинна починатися з охорони здоров’я сім’ї та своєчасного відновного лікування дітей з гострою та хронічною патологією.

Ключові слова / Key words

хронічні соматичні захворювання, діти-інваліди.

Дитяча інвалідність, є актуальною проблемою сучасного суспільства. В даний час в динаміці стану здоров’я дитячого населення країни намітилося безліч несприятливих тенденцій: підвищення частоти вроджених та спадкових захворювань, прогресуючий ріст хронічних форм соматичної патології і, як результат, підвищення загального числа дітей з обмеженими можливостями [1].

протягом тривалого часу проблема дитячої інвалідності в країні взагалі не висвітлювалася, відсутні системи державного обліку дітей-інвалідів і єдині методики визначення причин і факторів інвалідності, що призвело до непорівнянності показників. До 1991 року інвалідність в Україні розглядали як стійку втрату працездатності, тому статистичні показники розглядали на 10 тис. працюючих. Ці дані не публікувалися у відкритій пресі. І тільки з 1992 року показники інвалідності по окремих захворювань враховуються і розробляються окремо для дитячого та дорослого населення.

Як самостійна багатопланова проблема дитяча інвалідність в країні почала формуватися в останні роки, коли в практику охорони здоров’я була введена Міжнародна номенклатура порушень, обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності, рекомендована ВООЗ в 1989 році, і статистичні показники по окремих нозологічних захворювань стали аналізуватися окремо для дорослого та дитячого населення [2].

З 08.11.2001 р. вступив у дію Наказ міністерств охорони здоров’я, фінансів, праці та соціальної політики України № 454/471/516 «Про затвердження Переліку медичних показань, які дають право на одержання державної соціальної допомоги дітям-інвалідам у віці до 16 років». Згідно з Конвенцією ООН «Про права дитини» в Україні в Законі «Про охорону дитинства» (2402-IV, січень 2005 р.) віковий ценз дітей збільшено до 18 років. В основу наказу покладена концепція ВООЗ, згідно з якою умовою для встановлення інвалідності визнається не сама хвороба, а її наслідки (порушення, обмеження життєдіяльності). Прийнятий Верховною Радою і схвалені президентом України Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» № 2457-IV від 3 березня 2005 року, значно збільшено розмір державної соціальної допомоги цій категорії інвалідів.

Практично питання, пов’язані з інвалідністю, зумовленій хронічними соматичними захворюваннями, не вивчені, є лише поодинокі роботи [3-5]. Хоча відомо, що в осіб молодого віку інвалідність в основному пов’язана з хронічними соматичними захворюваннями, витоки яких — у дитячому і підлітковому віці.

Захворювання серцево-судинної системи є провідною причиною смертності та інвалідності населення України, одних з найвищих у Європі. В структурі смертності та інвалідності в осіб працездатного віку вони складають 63 % [6].

Відзначається також зростання числа захворювань органів кровообігу у дітей: з 44,0 на 10 тис. в 1994 році до 92,2 на 10 тис. дитячого населення у 2007 році. У минулому році В Україні вперше було виявлено 78 697 випадків хвороб серцево-судинної системи (1,79 % від усіх захворювань), з них 2/3 — у міських дітей. Необхідно відзначити, що на підлітковий вік припадає найбільша кількість вперше зареєстрованих захворювань органів кровообігу (141,5 на 10 тис.) [7]. Тому саме цей контингент є основною базою для формування кардіоваскулярної патології дорослого населення країни.

У формуванні дитячої інвалідності вроджених аномалій системи кровообігу належить важливе місце. Щороку в Україні народжується понад 5 тис. дітей з вродженими вадами серця і судин, більшість з них потребують кардіохірургічної допомоги. В даний час налічується 47 585 дітей з вродженими вадами серця (5,75 на 1 тис. дітей) [8]. Рання діагностика і адекватна спеціалізована допомога зазначеній категорії хворих дозволять значно знизити рівень обмеження їх життєдіяльності.

Ревматичні захворювання (ювенільний ревматоїдний артрит, остеоартроз), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (системний червоний вовчак), хвороби органів травлення та дихання також мають значну питому вагу в структурі інвалідності як у дітей, так і у осіб молодого працездатного віку.

На 01.01.2008 року в Україні на обліку перебуває 167 619 дітей-інвалідів віком до 18 років, вперше визнано інвалідами 19 080 дітей. В останні роки в країні відзначається зростання дитячої інвалідності (рис. 1). Якщо в 1999 році показник інвалідності становив 149,8 випадку на

10 тис. дитячого населення, то в 2007 році — 196,4. У структурі дитячої інвалідності переважають вроджені -аномалії (26,7 %), хвороби нервової системи (15,5 %) і порушення психіки та поведінки (14,0 %).

Хронічні соматичні захворювання займають значне місце в структурі дитячої інвалідності, а їх частота в осіб молодого працездатного віку складає вже більше половини; збільшення показників загальної інвалідності у цих осіб зростає за рахунок соматичної патології. Різні порушення і обмеження життєдіяльності у 7930 (9,0 на 10 тис) дітей пов’язані із захворюваннями кістково-м’язової системи та сполучної тканини, у 6128 (7,0 на 10 тис.) — з патологією органів дихання, 3039 (3,5 на 10 тис.) — із захворюваннями сечостатевої системи, 1775 (2,0 на 10 тис.) — з захворюваннями органів травлення та у 1508 (1,7 на 10 тис. дітей) — з захворюваннями органів кровообігу [7].

Дослідженнями, проведеними співробітниками нашого інституту в рамках Національної програми «Діти України», встановлено, що у 10,9 % дітей інвалідність пов’язана з хронічними соматичними захворюваннями. У структурі інвалідності дітей перше місце займають хвороби органів кровообігу (34,4 %), друге — дихання (30,7 %) і третє — травлення (21,7 %). У 13,2 % дітей інвалідність пов’язана із захворюваннями сечостатевої системи та у 6,0 % — з ендокринопатія. Встановлено, що крім порушень в одній системі, що призвели до обмеження життєдіяльності дитини, діагностуються різні зміни і з боку інших органів і систем, але частіше зустрічаються різні розлади з боку нервової системи [5].

У віковому аспекті: до трьох років юридично оформлену інвалідність мають тільки 10 694 дитини, віком 3-6 років — 23 925 осіб, 7-13 років — 71 788 та 14-16 років — 61 212 дітей. Ці дані свідчать про несвоєчасне юридичному оформленні інвалідності в ранньому дитинстві.

В системі Міністерства охорони здоров’я знаходиться основний (90,7 %) контингент дітей-інвалідів, просвіти — 5,9 %, праці та соціальної політики — 2,7 % і в інших міністерствах і відомствах — 0,7 %.

В Україні 65,3 % дітей-інвалідів проживають у міській місцевості, а 34,7 % — у сільській.

Важлива роль у профілактиці прогресування захворювання та реабілітації дітей-інвалідів належить сім’ї хворої дитини. Сім’ї, що мають дітей-інвалідів, відчувають поєднане вплив негативних факторів медико-демографічного, психологічного і соціально-гігієнічного характеру. За нашими даними, 62,6 % сімей, що мають дітей-інвалідів, неблагополучні по багатьох соціально-психологічних і матеріально-побутовим показниками. Так, встановлено, що у 25,4 % випадків мати одна виховує дитину-інваліда; 40,7 % матерів не працювали у зв’язку з необхідністю догляду за ним. Неможливість працевлаштування за спеціальністю відзначена у 44,0 % батьків і 38,2 % матерів, які мають середньоспеціальна або вищу освіту. Виявлена низька медична активність батьків у проведенні реабілітаційних заходів дітям-інвалідам з хронічними соматичними захворюваннями. Лише 29,3 % батьків усвідомлюють всю відповідальність за відновлення життєдіяльності дитини і чітко виконують рекомендації фахівців [10].

Співробітниками інституту розроблено диференційовані реабілітаційні програми для дітей-інвалідів, заходи щодо профілактики інвалідності у дітей з хронічною соматичною патологією, а також перелік професій для дітей-інвалідів із захворюваннями органів кровообігу.

Необхідно відзначити, що профілактика дитячої інвалідності повинна починатися з охорони здоров’я сім’ї та жінок репродуктивного віку, так як в більшості випадків у її формуванні відіграє роль спадкова, вроджена та перинатальна патологія. Також необхідно своєчасне відновлювальне лікування дітей з гострою та хронічною соматичною патологією.

В даний час існує явна потреба в створенні національного реєстру дітей-інвалідів та системи моніторингу дітей з хронічною соматичною патологією, а також у організації єдиного центру для координації всіх ланок (медичні працівники, педагоги, юристи та соціальні працівники) у роботі з дітьми-інвалідами. Крім того, необхідно на всіх рівнях (регіон — держава) створити центри по реабілітації дітей-інвалідів з хронічною соматичною патологією та сімей, в яких вони виховуються. В даний час тільки в містах Запоріжжі та Одесі функціонують реабілітаційні установи для дітей-інвалідів з хронічною соматичною патологією.

На сучасному етапі підвищується роль і значимість реабілітації як комплексу медичних, педагогічних, професійних і правових заходів, спрямованих на відновлення (або компенсацію) порушень функції дитячого організму. В даний час відсутній єдиний концептуальний підхід до медико-соціальної реабілітації дитини-інваліда з хронічною соматичною патологією. Для оптимізації медико-соціальної допомоги необхідно мати відомості про основні компоненти наслідків хвороби, прояви яких обумовлюють проблеми і потреби дітей та їх сімей. Реабілітація в педіатрії має свої особливості у зв’язку зі своєрідністю організму, що розвивається дитини. Вона повинна забезпечувати не тільки відновлення, але і подальший розвиток усіх органів і систем, попереджаючи або істотно згладжуючи затримку і дисгармоничность росту і розвитку.

В останні роки в країні намітилася позитивна динаміка у вивченні медичних аспектів проблем дитячої інвалідності. Але практично не розроблена система соціального захисту дітей-інвалідів та сімей, в яких вони виховуються, недосконала система професійної реабілітації — відсутня професійна підготовка дітей-інвалідів, їх працевлаштування. Практично відсутні робочі місця для інвалідів з необхідним спеціальним обладнанням на підприємстві. Не вирішені і побутові проблеми цього контингенту дітей (не пристосовані житлові приміщення, відсутні пристосування для пересування, ігор, занять, а іноді і необхідні засоби ортопедичного призначення). В даний час гостро стоять проблеми підготовки кадрів, впровадження різноманітних форм організації служби реабілітації.

Пріоритетними напрямками на сьогоднішній день є: вивчення поширеності, структури і причин інвалідності саме в дитячому віці, розробка науково обґрунтованих програм профілактики і оптимізації абилитационно-реабілітаційного процесу.

Список літератури / References:

1. Орда О. М. Мойсеєнко Р. О. Охорона здоров’я дітей в Україні на етапі реформування галузі // Актуальні проблеми педіатрії на сучасному етапі. — К. 2004. — С. 20-21.

2. Міжнародна класифікація порушень, обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності: керівництво за класифікацією хвороб і причин інвалідності. — М. 1995. 100 с.

3. Зелінська Д. І. Дитяча інвалідність як проблема розсудливо-ров’я // охорона Здоров’я Російської Федерації. — 2008. — № 2. — С. 23-25.

4. Ващенко Л. В. та ін Дитяча інвалідність та інвалідність з дитинства як медико-соціальна проблема // Здоров’я дитини. — 2008. — № 2(11). — С. 14-18.

5. Інвалідність дітей з хронічною соматичною патологією /

Н.М. Коренєв, К. Ф. Богмат, Е. А. Михайлова, С. Н. Толмачова. — Харків: Основа, 2002. — 210 с.

6. Іпатов А. В. Сергієні О. В. Войтчак Т. Р. Коваленко В. о. Сучасний стан первинної інвалідності населення працездатного віку в Україні // Вісн. соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2006. — № 1. — С. 37.

7. Волосовець О. П. Стан і перспективи дитячої кардіоревматологічної служби України // Експериментальна і клінічна медицина. — 2008. — № 4. — С. 16-20.

8. Волосовець О. П. Аналіз роботи дитячої кардіоревматологічної служби та шляхи її поліпшення в Україні // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2008. — № 4. — С. 70-71.

9. Толмачова Ц. Р. Медико-соціальні проблеми дітей-інвалідів з хронічною соматичною патологією // Врачеб. практ. — 2007. — № 1(55). — С. 12-15.

Короткий опис статті: група інвалідності Дитяча інвалідність, є актуальною проблемою сучасного суспільства. В Україні з 1992 року показники інвалідності розробляються окремо дл… хронічні соматичні захворювання, діти-інваліди.

Джерело: Інвалідність дітей з хронічними соматичними захворюваннями в Україні | Інтернет-видання «Новини медицини і фармації»

Також ви можете прочитати